ГНАТЮКУ - 150
Кожного ранку йдемо повз погруддя
Цікавився Гнатюк народознавством
Про Гнатюка роботу титанічну
Скарбів, перлин народних в пісні й слові,
Яку возніс діяльністю своєю!
Ім’я Людини мудрої цієї |
Повз постамент проходим вже роками.
Бронзові руки КНИГУ обіймають,
На жаль, прожити довелося мало.
Прощався Львів. У телеграмах світу
В якому наш куратор народився. |
Ірик Зеновія
ДЕ Є НАРОД І ПІСНЯ
Ковельська Ольга
Він жив і у своїм житті Творив славетну епопею, Збираючи вночі і вдень Безціннії народні перли. Він знав, що тільки завдяки Збереженню традицій, Зуміє нація пройти Крізь років блискавиці. Тому він укладав скарбницю, Куди лягали таємниці Народних поколінь. Вони відображали біль І радість люду від життя, Добру пораду, каяття... Вони нестримно пульсували, Народу жити помагали, Єднаючи його коріння З високим в піднебессі гіллям Єдиного буття Вкраїни. Він прагнув зберегти зернину, Яка несла в собі ідею Буттєвості, життя народу. |
Історію та дух свободи На рідній батьківській землі. Він прагнув донести з імли До свіжого простору краю Живеє слово, думку вдалу, Які би щиро, нелукаво Збудили пам’ять. І постала б у хаті отчій своя правда, А сила й воля простолюду Піднесли б дух всього народу. Від витоків минулих днів І до сьогоднішніх часів Єдиний би постав ланцюг, Де українська щира пісня Забула би про всі облизні, А над колоссям золотистим Лилася б щиро та іскристо Народна дума, рідне слово, — Ось була мрія Гнатюкова. Тож хай не затиха ніколи Вкраїнська пісня, вкраїнське слово. Історія знаходить місце, Де є народ живий і пісня. |
ХАТА ГНАТЮКА
Роман Лубківський
Повнозвуким добровесним громом
Червень переповнився тугий.
Уклонімось дорогим хоромам —
Гнатюковій хаті дорогій.
У копальнях вселюдської мислі
День і ніч гримить міцний джаган.
Заяріли,
Зайнялись,
Заблистіли
Дух його,
Ясний його талан.
Оживає в серці й на папері
Вічна шана, вічності рука,
Щоб нарозтвір отворила двері
До скарбниці — хати Гнатюка.
На урочистому відкритті музею В. Гнатюка у Велеснові Монастириського району.
ШУКАЧЕВІ ПЕРЛИН
Петро Тимочко
Житейське море диво-голосами
шумить здавен обабіч берегів,
Дніпро-Славутич повниться піснями,
м’якою грою, співом кобзарів.
Красою жив наш мудрий люд віками, —
орати поле і співати вмів,
творив красу душею і руками,
щоб не забракло й правнукам скарбів.
Та ж не забудьмо і вклонімось нині
подвижнику невтомному, людині,
що поринала в глибину морську,
аби для нас ці райдужні карати,
ці дивні перли винести й зібрати, —
вклонімось, добрі люди, Гнатюку!
08.05.1996
.