Розпочали академію Ольга Йосипівна Німець, Наталя Ярославівна Нагачевська та Ольга Володимирівна Коваль і перенесли присутніх в атмосферу сивої давнини, а також представили розгорнуту книжкову виставку з даної тематики, яка була доповнена творчими ілюстрованими роботами студентів психолого-педагогічного факультету (кафедра образотворчого мистецтва).
Активну участь у проведенні цього дійства взяли: кандидат історичних наук, доцент кафедри стародавньої та середньовічної історії Володимир Миронович Кіцак, аспірант історичного факультету ТНПУ ім. В. Гнатюка Богдан Миколайович Баран. Були запрошені гості з Центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини: директор – Марина Олександрівна Ягодинська, заступник директора – Людмила Дмитрівна Строцень, наукові працівники Володимир Богданович Салук та Сергій Тарасович Грабовий.
Володимир Миронович у своїй доповіді-презентації зосередив увагу на оборонних спорудах Теребовлянського замку. Богдан Миколайович зупинився на культурно-охоронній спадщині митрополита Андрея Шептицького і зробив акцент на його жертовній діяльності задля збереження культурної спадщини Галичини.
Працівники Центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини увазі присутніх представили книги, видані ними і у своїх виступах на фоні презентацій ознайомили аудиторію з культурно-охоронною спадщиною Тернопілля, зокрема з пам’ятними знаками воїнам УПА, січовим стрільцям та репресованим – всім жертвам операція «Вісла».
Працівник фонду рідкісної та цінної літератури Наталя Корнелівна Орищак провела огляд книг з даної тематики.
На завершення свята працівники бібліотеки Зіновія Йосипівна Ірик та Ганна Григорівна Яржемська зачитали вірш (автор З. Й. Ірик) «Минуле сьогодення береже».
Провідний бібліотекар Наталя Ярославівна Нагачевська подякувала всім учасникам святкової академії, а також всім, хто завітав в цю світлу так гарно оформлену залу і перейнявся духом нашого українства, більше пізнав нашу історію, адже пізнавати історію рідного краю – це пізнавати свій родовід, що вплітається в наш віковий життєпис, а також через Ворота Часу поринув із минулого в майбутнє, в якому над всіма нами у живій пам’яті стоїть Оберіг нашого славного українського роду.
В читальнім залі Божий Дух витав.
Духовні карбувались віхи часу.
Морально кожен трохи вищим став.
В історію заглибивсь більше нашу.
Духовність – це цілюще джерело –
В усі часи буття наше живила.
І щоб не говорили нам на зло, .–
Є в отчім краю сенс, найвища сила!