"Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі”
                                                                 (Л. Костенко)

   Всесвітній день поезії  проголошений делегатами 30-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в 1999 році. Вперше він був відзначений 21 березня 2000 року в Парижі.
  Цей День покликаний сприяти розвитку поезії, поверненню до усної традиції поетичних читань, викладанню поезії, відновленню діалогу між поезією та іншими видами мистецтва, такими як театр, танці, музика, живопис, а також заохоченню видавничої справи та створенню у засобах масової інформації позитивного образу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.

«Поезія – це мова серця, стан душі, біль тіла, а вірші –
це духовні діти, які не зникають безслідно.»
(Леся Квіт)

  Поезію створюють люди незвичайні. В них своєрідне бачення світу, оригінальне сприйняття, а головне – здатність співчувати й допомагати людям. Власні почуття, крізь світло своєї душі, вони несуть нам у віршах. Їхні очі відкриті для всього прекрасного, а серця – великі й людяні. Тому що не можна бути справжнім поетом без любові до людства.

Антична поезія

«Поэзия – как живопись: иное произведение пленит тебя больше,
если ты будешь рассматривать его вблизи, а иное – если отойдешь подальше.»
(Квінт Горацій Флак)

  Вважається, що перший поетичний твір був написаний у ХХІІІ столітті до нашої ери. Це вірші-гімни аккадської принцеси і верховної жриці, відомої як Енхедуанна. Гімни Енхедуанни вважалися священними.
   У VII–VI ст. до н.е. настав інший період – час ліричної поезії. Грек усе більше відчував себе окремою особистістю, індивідуальністю зі своїм внутрішнім світом, переживаннями. Саме в ліриці і знайшли своє відображення почуття і переживання окремої людини.
   У VII–VI ст. до н. є. в Греції творили близько десятка уславлених поетів. Проте до нас дійшло дуже мало з їхньої поетичної спадщини: незакінчені вірші, часто лише окремі фрагменти. Один сучасний критик влучно помітив, що враження від знайомства з грецькою лірикою таке, ніби знаходишся в музеї прекрасних скульптурних фігур, але жодна з них не уціліла повністю. Перед нами ніби купа уламків: голова, рука, частина торса. Але і ці уламки створюють враження досконалості, завдяки витонченості обробки, особливій гармонії. Адже по них можна судити, наскільки прекрасною була мармурова фігура в цілому…

Поезія Середньовіччя

« Мистецтво незбагненне й незрівнянне -
Його не може розум осягнуть,
Є в ньому вічна і священна тайна,
Що кличе людство на духовну путь».
(Лі Бо)

  Хронологічно межі доби середньовіччя визначені таким чином: від V (476 рік – падіння Риму, Західної імперії) до XV століття (падіння Візантії; географічні відкриття, зокрема Америки; винахід книгодрукування).
   У ХІ–ХІІ ст. сформувався героїчний епос. Найбільш відомим твором цього жанру у Франції стала «Пісня про Роланда». Задля свого сеньйора головний герой готовий витерпіти великі страждання і навіть віддати своє життя. Видатною пам'яткою німецького героїчного епосу є «Пісня про Нібелунгів», у якій розповідається про загибель Бургундського королівства під ударами гунів у 437 p., звеличуються лицарські звичаї Німеччини XII ст. Морально-етичний образ лицаря наділявся рисами, які можуть бути визнані загальнолюдськими моральними цінностями, – лицар повинен уникати гріха, пихатості та негідних вчинків, захищати вдів і сиріт, воювати лише за справедливу справу.
   При дворах сеньйорів з'явилася куртуазна поезія, що прославляла інтимні почуття і культ служіння «прекрасній дамі». Цей культ посідав центральне місце у творчості трубадурів – провансальських поетів. серед яких були і лицарі, і великі феодали, і прості люди. Поезії  трубадурів властива різноманітність: любовні, ліричні, політичні, пісні, які висловлюють тугу з приводу смерті якогось сеньйора.

Поезія бароко

«Визнати  мушу  –  жаль  мене  бентежить,
Я  складав  вірші  – іншим  честь  належить.»
(Баранович Лазар)

  У країнах Європи XVII століття поезія переживає бурхливий розквіт, перебуває на гребені літературного життя, породжує неозору кількість талановитих, неабияких творчих особистостей, серед яких Гонгора, Кеведо, Донн і Мільтон, Маріно, Малерб, Реньє, Теофіль де Віо, Лафонтен і Буало, Вондел, Флемінг і Гріфіус. Один уже перелік цих імен свідчить про те, яке принципово важливе місце посідає XVII століття в історії європейської поезії. Але це лише перелік світил найвищого рангу, та і то вибірковий, неповний.
   Українське бароко виникає на межі XVI–VII століть і розвивається протягом двох віків. Бароко поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний.

Поезія Просвітництва

«Я знаю — мухи гинуть в молоці,
Я знаю добру і лиху годину, Я знаю — є співці, сліпці й скопці,
Я знаю по голках сосну й ялину,
Я знаю, як кохають до загину, Я знаю чорне, біле і рябе,
Я знаю, як Господь створив людину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.»
(Франсуа Війон)

  Ідейний рух Просвітництва у художній творчості представлений різними напрямами. На зміну бароко у мистецтві XVIII ст. прийшов стиль рококо. Поети цього напряму славили життя як свято миттєвих життєвих радощів. Для рококо характерні вишуканість поетичної форми, дотепна і примхлива гра словом, натяки, декоративність пейзажу. Для багатьох письменників поезія рококо стала школою поетичної майстерності й визволення почуття від диктату розуму. Тому ознаки рококо помітні у творах Вольтера, Дідро, молодого Ґете.

Поезія романтизму

«Кого любив – давно нема вже,
Та й друзі розійшлись, як дим.
Надію втративши назавше,
Вже й серце стало крижаним.»
(Дж. Г. Байрон)

  Наприкінці XVIII – початку XIX століття в європейських літературах, на зміну Просвітництву приходить новий мистецький напрям – романтизм. Раціоналізм, що був основою Просвітництва, заперечував інтуїтивне пізнання, рівність заперечувала існування індивідуальності. Натомість у романтичних творах утверджується ідея про те, що кожна людина – це неповторний самостійний світ. Романтичний герой – особистість, що принципово відрізняється від маси, постійно конфліктує з оточенням, шукає свій ідеал у сфері мрії. Але розбіжність між мрією та дійсністю, нездатність прийняти або змінити світ стає причиною душевних переживань і страждань героя, доля якого – самотність, мандри, подорожі, пошуки. Джерелами українського романтизму стають історичні матеріали, фольклорні твори, а також зразки європейських романтичних творів. Розвиток українського романтизму, що припав на середину XIX століття, відкрив багато талановитих особистостей, сприяв вивченню української історії, збиранню, систематизації та виданню фольклорних матеріалів, що, безперечно, позитивно вплинуло на становлення української культури в цілому.

Поезія модернізму

«Її я славлю, і хвалю,
І кожну їй хвилину
Готов оддати без жалю.
Мій друже, я Красу люблю…
Як рідну Україну»
(Микола Вороний)

  Якщо у середині XIX ст. поезія перебувала у тіні могутнього розвитку прози й особливо класичного роману, що представляв цілісну картину суспільного й особистого життя, то вже на межі ХІХ–ХХ ст. криза раціоналістичної системи уявлень привела до поширення ліричного начала, яке наголошувало на специфіці світосприйняття відокремленого від соціуму індивіда, на його безпосередніх контактах з природою, іншою особистістю, культурою тощо. На початку XX ст. поетична творчість як один із найпотужніших засобів мистецького самовиявлення розквітає у небувалому розмаїтті форм, перетворюється на експериментальний майданчик для апробації усіляких ідей щодо докорінного оновлення мистецтва. Мабуть, ніколи раніше в історії літератури не існувало такого багатства найрізноманітніших поетичних течій, шкіл, творчих програм, що співіснували у межах однієї доби. Ця доба подарувала світовій культурі плеяду яскравих майстрів слова. Провідна ж роль у поезії цього періоду належала авангардистським і модерністським тенденціям.
   У формуванні українського модернізму значну роль відігравало не тільки західне мистецтво, але й «філософія серця», споріднена з філософією життя. Західноєвропейські модерністи уникали соціальних і політичних проблем. Українські, за винятком молодомузівців і неокласиків, заангажовані національними питаннями.

Сучасна поезія

«Прости мені, мій змучений народе,
Що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми, але у бік безодні.»
(Ліна Костенко)

  Говорячи про сучасну поезію, її тематику, проблематику, формальне розмаїття, весь час повертаєшся до думки про світ, в якому вона твориться. Поет пише різні твори, але всі вони об'єднані його особистістю. Його розум і серце сприймає картини світу, які потім виливаються в рядки на папері. І від того, який внутрішній світ поета, як своєрідно і яскраво бачить він і відчуває довколишній світ, наскільки багаті його особисті бачення і сприйняття, залежить, знайде він шлях до серця чи ні.
   Так було з поезією завжди. Лише поети з багатим людським, емоційним досвідом, гуманістичним мисленням викликали відгук у шанувальників художньої творчості, ставали «володарями дум». У XX сторіччі «володарями дум» можуть бути лише поети, які бачать цілісність світу, нерозривність у ньому особистого і вселюдського, які не замикаються у власних переживаннях, а виходять на простори життя людства, які вміють індивідуальне, окреме вивести на рівень загального, що хвилює багатьох, а може, й усіх. Розуміння того, що окрема людська доля – важлива частка долі людства, що кожний не тільки залежить від усіх, а й сам впливає на формування історії, розвиток світу, і сам є неповторним, унікальним, гідним подиву чудом природи, стало здобутком сотень мільйонів людей. І перша відбила це високе розуміння ролі людини в світі, її відповідальності і неповторності, література – мистецтво слова, зокрема поезія. Це, мабуть, найголовніший із здобутків великих художників нашої доби – абсолютно несхожих, самобутніх, унікальних. До них і належать Еліот, Превер, Лорка.
   Основні тенденції української поезії ХХІ століття – це, очевидно, поезія виклику, яка зараз звучить на слемах, поетичних та літературних фестивалях. Без сумніву, не можна говорити про те, що немає жодного класика, який писав би зрозумілою, а не зарозумілою мовою. Такі класики є, і це, передусім, Ліна Костенко, Іван Малкович, Роман Скиба, Ігор Павлюк, Маріанна Кіяновська, Мар’яна Савка та ін. Проте вже сьогодні поезія стає все більш технічною, конкретною, «оголеним нервом». Молоді поети прагнуть експериментувати як над формою, так і над змістом. Їх вже головно не цікавлять проблеми нації, а лише внутрішні питання конкретного індивіда, який зайнятий спогляданням найпотаємніших закутків своєї душі. Поети влаштовують перформанси, шукають нові шляхи подання текстів. Найпопулярніші експериментатори сьогодні: Василь Махно, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Григорій Семенчук, Юрій Завадський, Іван Лучук та ін.

Бібліографічний огляд літератури

	Эллинские поэты VIII–ІІІ вв. до н. э. : эпос, элегия, ямбы, мелика / сост. и вступ. ст. В. Н. Ярхо. – М. : Ладомир, 1999. – 515 с. – (Античная классика).   До збірника входять представники трьох поетичних жанрів античної поезії: епос, елегія і ямб, меліка. Вперше перекладена значна частина текстів, включаючи найновіші папірусні знахідки.    В античні часи пісня була важливим компонентом обрядів: її текст виконувався під музичний акомпанемент, супроводжувався танком чи пантомімою. Еллінські поети створили кілька різновидів пісні: елегія, гімн, культова пісня, застольна пісня, похвальна пісня, пісня про кохання. З часом деякі з них стали самостійними жанровими різновидами лірики (елегія, ода). «Жереб мені Випав такий: Серцем палким Любити Ласку весни, Розкіш, красу, Сонця ясне Проміння.» (Сапфо)
	Поезія ваґантів / пер.: М. Борецького, А. Содомори ; [вибір поезії здійснив Мирон Борецький]. – Львів : Світ, 2007. – 264 с. – (Ad fontes – До джерел). – Текст укр. та латин. мовами.   В латиномовній поезії XII–XIII століть пісенна лірика ваґантів – самобутнє явище, що мало вплив на розвиток європейської поезії.   З піснями ваґантів тісно пов’язана творчість українських мандрівних дяків, студентів-спудеїв та кліриків. Лірика ваґантів зацікавить українського читача не лише як екзотична сторінка європейської поезії, але також як джерело, що живило й українську демократичну поезію.    Книга містить понад 90 творів мовою оригіналу та в українському перекладі; більшість із них публікується вперше.    Розраховане на шанувальників поезії, латиністів, перекладознавців. «Геть книжки виснажливі! Годі нам учитися! Юні нерозважливій Личить веселитися! А до знань на схилі віку Можна причаститися!» (Переклад М. Борецького)
	Пісні Купідона : любовна поезія на Україні ХVI – поч. ХІХ ст. / упорядкув. та прим. Валерія Шевчука ; передм. Олекси Мишанича. – К. : Молодь, 1984. – 351 с.   Ця книга відкриває вперше видану трьохтомну антологію української любовної поезії. До неї увійшли кращі зразки творчості авторів більш ніж за два з половиною століття – пісні, балади, гумористичні і сатиричні вірші, уривки з поем. Ці твори не тільки вводять у світ інтимних переживань людей минулих епох , а і научають культурі почуттів, розвивають в людині високі моральні якості.    У книзі зібрані любовні вірші І. Жоравницького, С. Кленовича, С. Зимовича, Б. Зимовича, Л. Барановича, С. Полоцького, Д. Братковського, Онуфрія, Ф. Прокоповича,С. Петрушевича та ін. «Сина свого Купідона Усюди шукає Кіпріда, Він же глибоко в моїм серці Десь там затаївсь» (Феофан Прокопович)
	Эолова арфа : антология баллады / сост., предисл. и коммент. А. А. Гугнина. – М. : Высш. шк., 1989. – 671 с. – (Библиотека студента-словесника).   В антологію включено народні і літературні балади Європи. Зібрані твори ілюструють тисячолітню історію одного із найяскравіших поетичних жанрів. На прикладі кращих зразків народних і літературних балад вперше отримана можливість оглянути широку панораму різзноманітних творів, що об’єднали у собі елементи епосу, лірики і драми, що являється стійкою ознакою баладного жанру. Незвичайна поетична привабливість балади зберегла їй повноцінне життя в поезії ХІХ–ХХ ст. «О, Запад есть Запад, Восток есть Восток, и с мест они не сойдут, Пока не предстанет Небо с Землей на Страшный господень суд. Но нет Востока, и Запада нет, что племя, родина, род, Если сильный с сильным лицом к лицу у края земли встает.» (Р. Кіплінг)
	500 жемчужин всемирной поэзии / ред. Л. Г. Стахурская. – Симферополь ; Ростов н/Д : Феникс, 1999. – 410 с. – (Всемирная библиотека поэзии).   Перед нами антологія кращих віршів всесвітньої літератури. До збірника ввійшли найяскравіші примірники світової поетичної думки, починаючи із Стародавнього світу і закінчуючи сучасними поетами-бардами.    500 поетичних перлів вибрані з творчості не лише поетів, а й філософів, письменників. «Не завидуй тому, кто силен и богат. За рассветом всегда наступает закат. С этой жизнью короткою, равною вздоху, Обращайся, как с данной тебе напрокат.» (Омар Хайям)
	Шедеври української любовної лірики / худож.-оформ. Л. Д. Киркач-Осипова. – Х. : Фоліо, 2008. – 314 с. – (Література).   «Кохай мене звичайно й просто» – цей на перший погляд невибагливий рядок,що належить талановитому поету Богдану-Ігорю Антоничу, якнайкраще відображує тему цієї збірки, до якої увійшли чудові ліричні вірші українських поетів.    Поезії, що розповідають про любов та ненависть, радість та смуток, пристрасті та ревнощі, і сьогодні, як і сто і двісті років тому, бентежать наші душі і підносять їх до незбагачених вершин людяності.    У збірку ввійшли вірші І. П. Котляревського, П. П. Гулака-Артемовського, В. М. Забіли, М. С. Шашкевича, Є. П. Гребінки, Я. Ф. Головацького, Т. Г. Шевченка, М. М. Петренко, П. Куліша, В. С. Кулика, С. В. Руданського, Г. І. Воробкевича, М. П. Старицького, І. Я. Франка, П. А.  Грабовського та ін. «Люблю. Без пам'яті люблю… Хай, може, більше проклинаю. Я знаю – сам себе гублю, Але не можу, і кохаю…» (Олександр Олесь)
	Шедевры зарубежной любовной лирики / худож.-оформ. Л. Д. Киркач-Осипова ; [гл. ред. Н. Е. Фомина]. – Х. : Фолио, 2005. – 319 с. – (Литература). «Влюбленным душам посвящу сказанье…» – ці слова Данте найкраще відображають зміст цієї книги, яка відкриває для читача чарівний  світ любовної лірики Сапфо і Катулла, Горація і Петрарки, Верлена і Бодлера, Шекспіра, Байрона і багатьох інших поетів від античності до ХХ століття, що прославили себе «співцями любові». «Я ее не люблю, не люблю... Это – сила привычки случайной! Но зачем же с тревогою тайной На нее я смотрю, ее речи ловлю?» (Адам Міцкевич)
	Шедевры русской любовной лирики / худож.-оформ. Л. Д. Киркач-Осипова. – Х. : Фолио, 2005. – 319 с. – (Литература). До збірника поезій включені ліричні одкровення російських поетів – від Пушкіна, Лермонтова, Тютчева до Блока, Єсеніна, Цвєтаєвої. «Я вас любил: любовь еще, быть может, В душе моей угасла не совсем; Но пусть она вас больше не тревожит; Я не хочу печалить вас ничем. Я вас любил безмолвно, безнадежно, То робостью, то ревностью томим; Я вас любил так искренно, так нежно, Как дай вам бог любимой быть другим.» (О. Пушкін)
	Лирики Востока : из арабской поэзии, из персидской поэзии, из индийской поэзии : переводы / сост. и вступ. ст. Михаила Курганцева. – М. : Правда, 1986. – 479 с.   Збірник вміщує твори видатних арабських, персидських, індійських поетів. Лірики Сходу проголошували право людини на щастя, на свободу від примусівки, на справедливий устрій життя. Відкриваючи внутрішні переживання своїх героїв, поети кожний по-своєму відобразили неповторність і красу земного буття.    До цієї плеяди увійшли: Абу Нувас, Абу-ль-Атахія, Рудакі, Омар Хайям, Румі, Сааді, Калідаса, Рабіндрадат Тагор та ін. «Поцелуй любви желанный, – он с водой соленой схож: Чем сильнее жаждешь влаги, тем неистовее пьешь.» (Рудакі)
	Зелене око : 1001 вірш : антологія української поезії для дітей / упорядкув. Івана Лучука. – Тернопіль : Богдан, 2008. – 656 с. – (Дивоовид).   Під однією обкладинкою тут зібрано і хрестоматійні вірші, відомі більшості читачів, і досьогочас маловідомі твори. Тисяча й один дитячий текст витворює панораму українського віршування для дітей дошкільного, молодшого та середнього шкільного віку. Із такої значної кількості творів кожен може вибрати й облюбувати власний комплект віршів на свій смак. «У нашій родині поетів аж два: батько із сином римують слова. Пишуть, римують цілісінькі дні – батько в блокноті , а син на стіні.» (Оксана Сенатович)
	Дивоовид : антологія української поезії ХХ ст. / упоряд., передм., довідки про авт. І. Лучука. – Тернопіль : Богдан, 2007. – 784 с.   111 поетів представлені 909 творами.  Для нашої поезії ХХ століття домінантою виявився модернізм, хоча і з багатьма перверзіями та суперечностями. Так чи інак, усе нове, що творилося, було завідома модерним. Добірки розташовані у хронологічному порядку за часом народження авторів. «І дуб, і лаври на чоло, із рук Архангела – рапіру. Безсмертний, чи досить було б, щоб осягти святого миру? – Як можна вибрать з нагород, тож із усього – лиш єдине: тризуба знак, яко клейнод, а прапор – жовто-синій.» (Оксана Лятуринська)
	Український декламатор : збірник віршів для української молоді / упоряд.: Надія Зінкевич, Осип Зінкевич ; передм. Р. Семківа. – К. : Смолоскип, 2006. – 400 с.   Збірка належить до виховної літератури релігійного і патріотичного спрямування. Вона призначена для молоді й  дітей, вихователів, батьків, учасників молодіжних таборів.    Вірші, присвячені визначним українським діячам, письменникам, а також вірші шістдесятників і колишніх політв’язнів німецьких і радянських концтаборів.    У збірку ввійшли твори за розділами: "Боже Великий, Єдиний", "Любіть Україну", "О слово рідне, мова рідна", "У день матері", "У день Святого Миколая", "На новий рік", " Христос родився" та інші. «На синьо-жовтий прапор України На честь козацьку й гордість бойову На воскресіння Рідної Країни, На все, що чесним і святим зову – Я присягаю і клянусь.» (Петро Карманський)
	Ключі : поетичний альманах / упоряд.: Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик. – Тернопіль : ТНПУ, 2001. – 124 с.   В альманасі зібрані твори молодих поетів – студентів Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, які були відзначені на конкурсі студентської поезії "Право початись". «Людська душа… Це темрява, чи світло? Краса – це рай, а чи брудна пустеля? Навіщо виглядати щось у вікна, Коли перед тобою зачинили двері? Самотнє серце – камінь чи перлина? Кохання – свято чи буденна сцена? Якщо в душі не світиться жарина, Тоді вона не варта ані цента.» (Бородай Ольга)

Огляд підготувала Беновська І. В.
20.03.2014