Зиґмунд Фрейд – «Мойсей психоаналізу»
(до 160 років від дня народження Зиґмунда Фрейда (1856–1939))
Австрійський психолог, психіатр і невролог, доктор медицини, професор, володар премії Гете, почесний член Американської психоаналітичної асоціації та Французького психоаналітичного товариства, і Британського психологічного товариства. Зиґмунд Фрейд відомий, як основоположник психоаналізу, що неабияк вплинув на такі галузі як – психологія, антропологія, соціологія, медицина, мистецтво та література XX століття. Ентузіазм до доктрин вченого не гасне і донині.
Єдина людина, з якою ви повинні порівнювати себе - це ви в минулому.
І єдина людина, краще якої ви повинні бути - це ви зараз.
Зигмунд Фрейд
Зигмунд Фрейд (1856 – 1939) – невролог, психіатр, психолог. Народився 6 травня 1856 року у Фрайберґу, Чехія в сім’ї євреїв.
У 1860 році сім’я Фрейда в зв’язку з фінансовою скрутою перебралася до Відня.
У 9-річному віці Фрейд вступив до гімназії сперли (середня школа), де був одним з кращих учнів, і з відзнакою закінчив її в 17 років.
Після закінчення гімназії Фрейд бажав зробити військову або політичну кар’єру, але внаслідок антисемітських настроїв і матеріальну скруту його амбіції були перекреслені.
Восени 1873 року вступив на медичне відділення Віденського університету. З 1876 по 1882 рік працював в лабораторії психології Ернста Брюкке, вивчаючи гістологію нервових клітин.
У 1881 році він з відзнакою склав випускні іспити і отримав ступінь доктора медицини.
У березні 1876 Фрейд під керівництвом професора Карла Клауса досліджував статеве життя вугра. Зокрема, вивчав наявність сім’яників у самця вугра. Це була його перша наукова робота. У 1884 році винайшов метод фарбування нервових шляхів хлоридом золота, спосіб фарбування був визнаний недосконалим.
У 1882 році Фрейд приступив до медичної практики. Наукові інтереси привели його в головну лікарню Відня, де він почав дослідження в Інституті церебральної анатомії.
На початку 1880-х рр. зблизився з Йозефом Брейером і Жаном Мартеном Шарко, що зробили величезний вплив на його наукову діяльність.
У 1886 році Фрейд одружився з Мартою Бернейс. Згодом у них народилося шестеро дітей.
У 1891 році виходить друком робота Фрейда «Про афазії», в якій він, зокрема, вперше виступив з аргументованою критикою загальноприйнятої тоді концепції локалізації функцій мозку в певних його центрах і запропонував альтернативний функціонально-генетичний підхід до вивчення психіки і її фізіологічних механізмів. У статті «Захисні невропсіхози» (1894) і роботі «Дослідження істерії» (1895, спільно з І. Брейером) було засвідчено, що існує зворотний вплив психічної патології на фізіологічні процеси і залежність соматичних симптомів від емоційного стану пацієнта.
З початком XX століття починає випускати свої основні наукові праці:
«Тлумачення сновидінь» (1900)
«Психопатологія повсякденного життя» (1901)
«Один ранній спогад Леонардо да Вінчі» (1910)
«Тотем і табу» (1913)
«Лекції по введенню в психоаналіз» (1916–1917)
«По той бік принципу задоволення» (1920)
«Психологія мас і аналіз людського» «Я» (1921)
«Я і Воно» (1923).
У 1923 році у Фрейда виявлено рак піднебіння. Вчений переніс 33 болісні операції, але продовжував працювати до останніх днів життя.
У 1930 році Фрейд став лауреатом премії Гете.
У 1938 році, після приєднання Австрії до Німеччини (аншлюсу) почалися гоніння на євреїв з боку нацистів, положення Фрейда значно ускладнилося. Після арешту дочки Анни і допиту в гестапо, Фрейд прийняв рішення покинути Третій рейх. Однак влада не поспішала випускати його з країни. Він був змушений не тільки підписати принизливу подяку гестапо «за ряд добрих послуг», а й виплатити уряду рейху нечуваний «викуп» в 4000 доларів за право покинути Німеччину. Багато в чому завдяки турботам і зв’язкам принцеси грецької і датської Марі Бонапарт – пацієнтки і учениці Фрейда – йому вдалося зберегти життя і разом з дружиною і дочкою емігрувати до Лондона. Дві сестри Фрейда були вислані в концентраційний табір, де загинули в 1942 році. Болісно страждаючи від раку порожнини рота, викликаного курінням, в 1939 році він попросив свого лікаря й друга Макса Шура допомогти йому зробити евтаназію, ідея якої була в той час досить популярною. Той дав йому потрійну дозу морфіну, від якої Фрейд помер 23 вересня в віці 83 роки.
Бібліографічний огляд літератури
Фройд, З. Вступ до психоаналізу = Einfuhrung in die Psychoanalyse : лекції зі вступу до психоаналізу з новими висновками / Зігмунд Фройд ; пер. з нім. Петро Таращук. – Київ : Основи, 1998. – 709 с.
Зіґмунд Фройд – один з тих велетнів духу, що навчили людину сміливо, не ховаючись від правди, придивлятись до власного єства. |
|
Фрейд, З. Остроумие и его отношение к бессознательному / Зигмунд Фрейд ; [пер. с нем. и коммент. Я. Когана.] – Санкт-Петербург : Алетейя, 1998. – 310 с.
Одна з основних робіт видатного психолога і мислителя, засновника психоаналізу. Проблема дотепності, його витоки і вироблене враження на оточуючих, завжди привертала до себе найпильнішу увагу. Але лише З.Фрейд зміг довести прямий зв'язок несвідомих психічних процесів (і особливо роботу сну, що відображено в його головній праці - «Тлумачення сновидінь») і продуктивну роботу дотепності. Написана легко і витончено, навіть - дотепно, дана робота безсумнівно буде корисною як професійним психологам, філософам і культурологам, так і самому широкому колу читачів. |
|
Фрейд, З. Психоанализ и детские неврозы / Зигмунд Фрейд. – Санкт-Петербург : Алетейя, 2000. – 296 с.
У даний збірник включені роботи З. Фрейда «З історії одного дитячого неврозу»,«З життя дитячої душі», «Аналіз фобії п'ятирічного хлопчика», є чудовим доказом практичної ефективності психоаналізу. Написані живою, доступною мовою, дані роботи додадуть справжнього задоволення не тільки фахівцям, але і самому широкому колу читачів. |
|
Фрейд, З. Психоанализ и культура. Леонардо да Винчи / Зигмунд Фрейд. – Санкт-Петербург. : Алетейя, 2000. – 296 с.
Збірник праць видатного психолога під загальною назвою «Психоаналіз і культура» включає в себе твори різних років і на різні теми – психологія творчості («Леонардо да Вінчі»), психологічні основи релігії («Майбутнє однієї ілюзії»), а також загальнотеоретичні роботи(«Психологічні етюди»). Але всі ці роботи об'єднує єдиний методологічний підхід до вирішення проблем і загальна спрямованість-опис різноманіття феноменів людської культури. У цьому збірнику З. Фрейд постає як блискучий мислитель і культуролог, не позбавлений дару передбачення. |
|
Фрейд, З. Психоанализ и теория сексуальности / Зигмунд Фрейд. – Санкт-Петербург : Алетейя, 1998. – 218 с.
В черговий том зібрання творів видатного австрійського психолога увійшли його основні статті, опубліковані під загальною назвою «До теорії статевого потягу», а також доповнення до його «Сексуальної теорії»: «Інфантильна генітальна організація», «Про нарцисизм», «Табу невинності»та інші есе. |
|
Фрейд, З. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии / Зигмунд Фрейд. – Санкт-Петербург : Алетейя, 2000. – 223 с.
«Тотем і табу» - одна з найцікавіших і концептуальних робіт З. Фрейда. За словами автора, його твір «є першою спробою застосувати точку зору і результати психоаналізу до нез'ясованих проблем психології первісної культури і релігії». До тих самих тем, які і сьогодні, і завжди будуть найбільш цікавими і суперечливими. Багато що із сказаного на цих сторінках Фрейдом заслуговує найпильнішої уваги читачів.
«Я поєднав тут чотири статті, розраховані на увагу широкого кола освічених людей, але їх, власне кажучи, можуть зрозуміти і оцінити тільки ті деякі, хто підтримує психоаналіз у всьому його різноманітті» (З. Фрейд). |
|
Фрейд, З. Психология бессознательного : сборник призведений / З. Фрейд ; сост., науч. ред., авт. вступ. ст. М. Г. Ярошевский. – Москва : Просвещение, 1989. – 448 с.
До цієї книги увійшли найбільші роботи відомого вченого-психолога, засновника психоаналізу З. Фрейда, який створив систему аналізу душевного життя людини. У представлених роботах–- "Три нариси з історії сексуальності", "Про сновидіння", "По той бік принципу задоволення", "Я і Воно" та ін. Показано, що свідомість невід’ємна від глибинних рівнів психічної активності. У даній книзі представляє великий інтерес аналіз дитячих неврозів, вчення про потяг, про принципи регуляції психічного життя, розбір конкретних клінічних випадків і фактів повсякденного життя людини. Центральне місце в збірнику відведене роботі "Психопатологія повсякденного життя", в якій на основі теорії витіснення Фрейд показав, що неусвідомлювані мотиви обумовлюють поведінку людини в нормі та патології, що може бути ефективно використано з метою діагностики і терапії. |
|
Браун, Дж. Психология Фрейда и постфрейдисты / Джеймс Браун ; послесл. А. М. Буткевича ; пер. с англ.. – Москва : Рефл-бук ; Киев : Ваклер, 1997. – 304 с. – (Актуальная психология).
У книзі дається блискучий огляд психології Фрейда і постфрейдістських течій – К. Хорні, Е. Фромма, С. Саллівана та інших. Особливо цінним є порівняльний аналіз різних підходів, в тому числі, європейського і американського. Книгу вдало доповнює стаття А. Руткевича про сучасний стан психоаналізу. |
|
Гуменюк, О. Є. Проблематика Я у психоаналітичній теорії Зиґмунда Фройда : лекція / Гуменюк Оксана Євстахіївна. – Тернопіль : Економічна думка, 2003. – 34 с.
Висвітлюються рівні психічного життя людини у співвідношенні із структурою особистості З. Фройда і в цьому контексті визначається місце Я-копцепції як центрального психодинамічного новоутворення самосвідомості. |
|
Дадун, Р. Фрейд = Freud / Роже Дадун ; пер. с фр. Дмитрия Федорова ; предисл. Алексея Руткевича. – Москва : Х.Г.С., 1994. – 512 с.
Життя як інтелектуальний роман – такий підзаголовок до цієї книги був би цілком доречний. Французький літератор Роже Дадун вирішив непросте завдання: детально проаналізував усі праці Зиґмунда Фрейда і намалював яскравий портрет видатного вченого, засновника дослідницького напрямку, яке позначається нині терміном "психоаналіз". |
|
Левчук, Л. Т. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика : навчальний посібник для студ. гуманітарних спец. вузів / Лариса Левчук. – Київ : Либідь, 2002. – 255 с.
Серед «пограничних» – таких, що актуалізували теоретичні можливості суміжних наук – течій європейської науки кінця XIX – початку XX століть психоаналізові Зигмунда Фрсйда належить особливе місце. Психоаналітичний метод дістав застосування у багатьох галузях знання – від психіатрії до естетики, мистецтвознавства, історії релігії та фольклористики. |
|
Стоун, И. Страсти ума, или жизнь Фрейда / Ирвинг Стоун ; пер. с англ. И. Г. Усачева. – Москва : Мысль, 1999. – 750 с. – (Всемирная история в лицах).
Роман відомого американського письменника Ірвінга Стоуна присвячений життю і діяльності Зиґмунда Фрейда, австрійського лікаря та психолога, творця теорії психоаналізу. Місце дії роману – імперія Габсбургів кінця ХІХ – початку ХХ століття, Австрія, США, столиці найбільших держав Європи. У числі діючих осіб – відомі імена інтелектуальної та мистецької еліти, сучасники Зиґмунда Фрейда. Строго документальна основа твору в поєднанні з майстерністю автора надає книзі, яка по праву вважається бестселером, особливу пізнавальну цінність. |
Огляд підготувала Беновська І. В.
травень 2016 р.