«Поезія – свобода серця…»
(90 років від дня народження І. О. Світличного (1929–1992),
українського поета, літературознавця, перекладача)
Світличний Іван Олексійович – український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960–1970 років, Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.
«Він був світильником,
що горів і світився».
/Василь Стус/
Іван Світличний явивсь в епоху інакомислення. Власне, він прийшов, аби її творити. Незабаром її назвуть добою шістдесятників, а трохи пізніше – добою зародження дисиденства.
Як літературознавець і критик Іван Світличний був носієм і продовжувачем традицій «харківської філологічної школи», з її виразним теоретичним спрямуванням. Перші його статті, як і незакінчена дисертація з теорії художнього образу, були продуктом реальної літературознавчої ситуації 50-х років, проте навіть тоді він висловив низку свіжих думок.
Наприклад, Є. Сверстюк називає його руйначем «теорії соцреалізму і детонатором теорії партійної літератури», І. Дзюба – поетом «суворого обов’язку й честі до свого часу і своїх сучасників», І. Кошелівець – «поетом запроектованим на велике», М. Коцюбинська – «найчільнішою організовуючою постаттю в культурному Ренесансі 60-х років».
Поезія стала для І. Світличного духовним прихистком, рятунком і самоствердженням. Своєрідним тюремним щоденником є цикл "Ґратовані сонети", що привертає увагу насамперед зіткненням двох, здавалося б, непоєднуваних стихій – елітарної поетичної форми і не вельми "естетичного" змісту. Ця поезія одверто ангажована, з чіткою соціальною адресою. В основі багатьох творів – розгорнуте осмислення моральних максим – "Відчай", "Жалісний сонет", "Голова на палі", "Моя свобода". Такі сонети, як "Панасові Заливасі", "Ти всім, чим лиш могла, була мені...", вірш-посвята "Г. Севрук", "Рондель" переростають рамки поетичної публіцистики. Чи не найсильнішою в поетичному доробку Івана Світличного є написана в таборі поема "Курбас". Поетичні твори Світличного перейняті шляхетністю духу, моральним максималізмом, спротивом яничарству, диктатурі страху, моральному самогубству. Низку творів поет присвячує своїм соратникам: В. Стусові, В.Симоненкові, Є.Сверстюкові, Опанасу Заливасі, Г.Севрук, Л. Семикіній, М. Коцюбинській, сестрі Надії, дружині Леоніді. Досить значним і професійно найдосконалішим є перекладацький доробок І. Світличного, переважно зі слов'янських мов та французької (Незвал, Словацький, Д. Максимович, Норвід, Галас, Ганзлік, Маген, Барадулін, Лафонтен, Ронсар, Бодлер, Елюар, Сюперв'єль, Арагон, Шар, Мішо, Верлен, Леконт де Ліль). Перекладати почав з 1957 р. У засланні зробив переклад-переспів із давньоруської «Слово про Ігореву січ» з оригінальним тлумаченням «темних місць» – останнє, що встиг зробити на засланні перед тим, як його здолала невблаганна хвороба.
Державну премію України імені Тараса Шевченка І. Світличному присуджено в 1994 р. (посмертно) за збірку поезій, поетичних перекладів і літературно-критичних статей «Серце для куль і для рим».
Як відомо, І. Світличний був одним із найбільш завзятих бібліофілів, про його книжкові інтереси свідчать і «позалітературні» чинники: наприклад, виникали проблеми із житловою площею через кількість літератури, а в таборі із зони в зону його перевозили возом. Він просто жив книгою, у своїй бібліотеці мав добірні видання 1930-х, а помешкання Світличних розцінювалося сучасниками як альтернативний потужний інтелектуальний центр, де формувалася молода, незаангажована інтелігенція. До речі, сестра поета – відома правозахисниця Надія Світлична – після його смерті передала братову бібліотеку – 10 тисяч томів – Харківському національному університету імені В. Каразіна.
Сьогодні до імені Івана Світличного апелюємо як до історичної особистості, як до національно-духовного критерію, до сподвижника українського ренесансу...
Поет-шістдесятник, перекладач і літературний критик Іван Світличний відбувся як "голос духу", як людина своєї доби. її жертва, її сумління.
Інформаційно-бібліографічний відділ
Бібліографічний огляд літератури
Іван Світличний : «… Бо вірую» : біобібліографічний нарис / Нац. парламент. бібліотека України, Ін-т л-ри ім. Т. Шевченка НАН України ; [уклад. Т. Заморіна ; відп. ред. В. Кононенко]. – Київ : Нац. парлам. бібліотека України, 2002. – 67 с. – (Шістдесятництво: Профілі на тлі покоління; вип. 4).
|
|
Світличний І. Голос доби. Кн. 1. Листи з «Парнасу» / І. О. Світличний ; упоряд. Л. Світлична. – Київ : Сфера, 2001. – 544 с.
|
|
Світличний І. Ґратовані сонети / Іван Світличний. – Мюнхен : Сучасність, 1977. – 116 с.
|
|
Світличний І. О. Серце для куль і для рим : поезії. Поетичні переклади. Літературно-критичні статті / І. О. Світличний. – Київ : Рад. письменник, 1990. – 581 с. |
|
Світличний І. О. У мене – тільки слово / Іван Світличний ; упоряд. і прим. Л. П. Світличної, Н. О. Світличної ; передм. М. Коцюбинської. – Харків : Фоліо, 1994. – 431 с. – (Українська література XX століття).
До книги увійшли поезії, поеми («Архімед», «Рильські октави», «Курбас», «Вітер з України», «Гетьман Мельпомени» та ін.) та поетичні переклади автора з давньоруської, польської, словенської, сербської, словацької, чеської, білоруської, французької, італійської, турецької мов. |
|
Світличний І. Інтродукція ; Випадковий сонет ; Шмон ; Сон ; Свобода сну ; Парнас… / Очима серця: ув’язнена лірика / упоряд. В. І. Боровий. – Харків : Основа, 1993. – С. 325– 346.
У збірці представлені вибрані вірші Івана Світличного, справхнього лицаря духу, який зазнав переслідувань, морального терору й політичних репресій у роки комуністично-кагебістської сваволі. |
|
Доброокий: спогади про Івана Світличного / упоряд.: Леоніда Світлична, Надія Світлична. – Київ : Час, 1998. – 572 с.
|
|
Добрянська І. В. Літературознавча концепція Івана Світличного. – Тернопіль : Джура, 1998. – 39 с.
На підставі аналізу літературознавчо-критичної спадщини у посібнику відтворена концепція Івана Світличного як теоретика і критика, яка в умовах хрущовської «відлиги» кінця 50-х – початку 60-х років була тісно пов'язана з перебудовчими намірами щодо літератури. |
|
Добрянська I. В. Творчість Івана Світличного в українській літературі кінця 50-х – 70-х років XX століття. – Тернопіль : Астон, 2009. – 184 с.
|
|
Світличний І., Світлична Н. «З живучого племені Дон Кіхотів» / [упоряд.: М. Х. Коцюбинської, О. І. Неживого ; передм., прим. і бібліогр. М. Х. Коцюбинської]. – Київ : Грамота, 2008. – 816 с. – (Бібліотека Шевченківського комітету).
|
Підготувала С. Б. Тененьська
вересень, 2019 р., 11 джерел.