Традиції козацького літописання
в контексті розвитку української історіографії
(до 350–річчя з дня народження Самійла Васильовича Величка,
українського козацького літописця)
Козацькі літописні джерела XVII – початку XVIII століття – винятково цікава й засадничо важлива частина національної історичної спадщини українського народу, концептуально й наративно означений блок історико-літературних творів, що лягли в основу формування української історичної науки. Аналізуючи козацькі літописи, не можна оминути увагою твори Самовидця, Григорія Грабянки, Густиський, Львівський, Острозький літописи й інші джерела, що є визначними пам’ятками вітчизняної історико-філософської думки. Проте очевидним є той факт, що з-поміж названих літописців козацької України особливе місце в історії відведено Самійлові Величку, 350-ліття від дня народження якого відзначаємо цьогоріч.
«Самійло Величко… згорів у сутінках XVIII ст.., але його думки, його віра й натхнення лишилися навіки. Вони пройшли крізь спопеляючі хвилі часу як дорогий нетлінний скарб. І цього вже досить, бо коли твір несе в собі «велику музику», як писав свого часу Василь Стефаник, він гідний свого призначення»
/В. Шевчук. Самійло Величко та його літопис // Літопис. Т. 1. – С. 21/
Ім`я Самійла Величка, видатного козацького літописця, назавжди ввійшло в українську історію, стало символом однієї з її найбільш героїчних сторінок, позначило період розквіту національного духу й самоусвідомлення. Аналізуючи життя й діяльність літописця, важливо простежити, як відбувалося формування його особистісного світогляду, зародження інтересу до української історії, зокрема, до національно-визвольних змагань нашого народу; так само варто відмітити певні життєві віхи, що сприяли становленню майбутнього дослідника, першого українського професійного історика й історіографа. Самійло народився 11 лютого 1670 р., у козацькій родині. Його батько, козак Василь Величко, належав до першої сотні Полтавського полку, був освіченою і впливовою в козацьких колах людиною, володів великою книгозбірнею. Відтак, Самійло зміг отримати блискучу на той час освіту, склавши іспити в Києво-Могилянській академії, де, окрім вивчення інших дисциплін, оволодів латинською, німецькою та польською мовами.
Закінчивши навчання, Самійло Величко у 1690 р. зайняв посаду канцеляриста при генеральному військовому писарі Василі Кочубеї, згодом ставши однією з найбільш довірених його осіб. Кочубей використовував Величка для виконання особливих доручень, включаючи його «у найпотрібніші і секретні на той час військові справи». Величко займався найбільш секретною кореспонденцією, мав доступ до зашифрованих документів, листів, котрі адресувалися безпосередньо російському царю. У статусі особистого секретаря й радника Кочубея Величко прослужив 15 років.
На початку 1705 р. був уведений до Генеральної Військової Канцелярії, де служив старшим канцеляристом., брав участь у походах., виконував секретні політичні доручення, залучався до посольств гетьмана І. Мазепи. Наприкінці 1708 р. Величко був заарештований і ув'язнений як людина, близька до бунтівного гетьмана І. Мазепи, котрий «зрадив» Петра І. Майбутній літописець провів кілька років у неволі в Чернігівському краї. Припускають, що він був звільнений у 1715 р. за сприяння сина В. Кочубея.
На службу Самійло Величко вже не повернувся. Спочатку оселився у Диканьці, пізніше перебрався до рідної домівки – в с. Жуки. Літописець учителював, займався літературною діяльністю. Чимало відомостей черпав із великої колекції книг і манускриптів, що її збирав упродовж усього життя. До неї входили історичні хроніки, літописи, оригінальні документи, художні твори. Все це Самійло Величко використовував, працюючи над літописом..
Крім історії, виявляв інтерес до інших наук, цікавився політикою, мистецтвом, поезією, збирав власну бібліотеку. До нашого часу збереглося кілька книжок із його автографом. Вони зберігаються в архівах Росії.
Багаторічне розумове та фізичне напруження позначилися на здоров'ї літописця. Він осліп. Нові сторінки свого літопису надиктовував помічникам.
Останні роки життя провів у селі Жуки, де помер і був похований. Могила С. Величка не відома, на його честь в селі встановлено пам’ятний знак.
Величко – автор першого систематичного викладу історії української козацької держави, при написанні якого використано велику кількість українських, польських, та німецьких джерел, значний обсяг документів Генеральної Військової Канцелярії. Для написання Літопису Самійло Величко користувався різними джерелами: народними переказами, іншими козацькими літописами, творами іноземних істориків, архівними документами, листами, реєстрами тощо. Автентичність численних документів, наведених у літописі, істориками не заперечується; частина з них відома й з інших джерел.
Літопис складається з 4 частин. Перша – «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» – змальовує події 1648–1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, друга і третя частини, які охоплюють1660–1686 та 1687–1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная», містять значну кількість власних спостережень Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії. У 4 частині зібрано додатки з різних документів XVII століття.
Літопис Величка написаний українською літературною мовою XVIII століття з елементами народної мови. Повний текст його не зберігся. Головна праця Самійла Величка була видана Київською Археографічною комісією лише у 1848–1864 роках під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в.», тт. I–IV (1848, 1851, 1855, 1864 рр.).
Літопис є одним з найголовніших і найдостовірніших творів української історіографії 2-ї половини XVII – початку XVIII століття, повною мірою вписується в традицію козацького літописання з його мілітарним характером і описами численних війн, що їх провадило козацтво впродовж зазначеного відтинку часу. Водночас на сторінках козацьких літописів подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Московського царства, Речі Посполитої, Угорського королівства, Швеції, Молдовського князівства, Османської імперії та інших держав, що підкреслює їх документальну цінність й надає потужної наукової ваги.
Щодо твору Самійла Величка, то використання значного обсягу документальної бази, щирий патріотизм й виразні проукраїнські інспірації автора роблять Літопис не лише визначною історико-літературною пам’яткою, підкреслюють значення вказаного твору в суспільно-історичному й культурному контексті. Означені особливості авторської позиції Величка засвідчують вікові прагнення прогресивної української спільноти до самоідентифікації, формування громадянської й національної свідомості, а, відтак – досягнення суверенного буття України на політичній карті світу.
Інформаційно-бібліографічний відділ
Бібліографічний огляд літератури
Літопис Самійла Величка – наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII–XVIII ст., який разом з Літописом Самовидця, Літописом Григорія Грабянки й «Історією Русів» творить комплекс козацької історіографії.
Величко С. В. Літопис. Т. 2 / Самійло Величко ; пер. з кн. укр. мови, комент. В. О. Шевчука ; відп. ред. О. В. Мишанич. – Київ : Дніпро, 1991. – 642 с.
Літопис Самійла Величка – наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII–XVIII ст., який разом з Літописом Самовидця, Літописом Григорія Грабянки й «Історією Русів» творить комплекс козацької історіографії. |
|
Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець : джерелознавче дослідження / О. А. Бевзо ; відп. ред. Ф. П. Шевченко ; зав. ред. Г. М. Терлецька. – 2-ге вид. – Київ : Наукова думка, 1971. – 199 с.
У книзі досліджуються два найраніші відомі історичній науці українські літописи, що дійшли до наших часів у рукописних оригіналах, як джерело для висвітлення внутрішнього життя, культури і побуту українського народу, його господарської діяльності, класової боротьби в XVI – першій половині XVII ст., а також політичного становища України напередодні визвольної війни 1648–1654 рр. |
|
Збірник Козацьких літописів: Густиський. Самійла Величка. Грабянки / упоряд. та пер. : В. Крекотень, В. Шевчук, Р. Іванченко. – Київ : Дніпро, 2006. – 976 с.
Цей збірник – унікальний корпус козацької історіографії. До нього входять: Густинський літопис – видатна пам'ятка української історичної прози першої половини XVII ст., що охоплює основні події всесвітньої історії, літописну історію Київської Русі, південно-руських князівств XII–XIV ст., Литовської Русі аж до історичних витоків козацтва; літопис Самійла Величка – наймонументальніший твір української історико–мемуарної прози XVII–XVIII ст. у двох томах. Перший том охоплює події 1648–1659 рр. на Україні. Другий продовжує опис подій і закінчується 1700 р.; закінчує збірник літопис Граб’янки – розповідь про походи та битви козацькі XVI–XVIII ст. Перебіг з писань різних літописців та з щоденника, писаного на війні, що точилася з поляками, зібраний зусиллями полковника Григорія Граб’янки та підтверджений самобутніми свідченнями старих жителів м. Гадяча 1710 р. |
|
Історія Русів / пер. І. Драча ; передм. В. Шевчука. – Київ : Центр учбової літератури, 2019. – 318 с.
За майже двохсотлітній період свого існування «Історія Русів» була опублікована двічі: один раз малим тиражем російською мовою в 1846 році в Москві, вдруге – 1956 року в Нью-Йорку. Свого часу вона таємно поширювалася в списках, за неї платили несосвітенні гроші, всі, хто її прочитав, зазнали її чару. «Історією Русів» користувався Тарас Шевченко при написанні багатьох своїх патріотичних творів, а також Пушкін («Полтава»), Гоголь («Тарас Бульба») та багато-багато інших письменників, істориків, політичних діячів.«Історія Русів» – це твір історичний і політичний, суворо реалістичний і легендарний, романтичний; це – дзвін на сполох, заклик українцям до єднання, визволення, це – історично справедливий погляд на наше минуле. |
|
Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – Київ : Центр учбової літератури, 2019. – 186 с.
Літопис Г. Грабянки – один з найяскравіших і найцінніших творів українського літописання. Закінчений у 1710 р., він користувався великою популярністю і тривалий час поширювався у багатьох списках. У центрі уваги Літопису події визвольної війни 1648–1654 рр., яскраві описи козацьких битв. Вперше перекладений із староукраїнської на сучасну мову. |
|
Літопис Самовидця / вступ. ст. Я. І. Дзири. – Київ : Центр учбової літератури, 2019. – 208 с.
Літопис Самовидця – одна з найвидатніших історіографічних пам'яток і одне з найдостовірніших історичних джерел XVII ст., самобутня й оригінальна пам'ятка української мови та літератури. Як історичне джерело, написане очевидцем, літопис містить цінні фактичні відомості з історії українського, білоруського, російського, польського та інших народів другої половини XVII ст. Багато з цих відомостей мають унікальний характер. |
|
Найфундаментальніший твір козацького літописання XVII – XVIIІ століть – Літопис Самійла Васильовича Величка вперше досліджується як самобутнє явище українського літературного бароко. Особлива увага приділяється джерельній базі Літопису в її взаємодії із авторським масивом тексту; давньоруським літописним та фольклорним витокам барокової образності твору; жанровим секретам та специфіці кожної з його частин «Сказаніє о войнѣ козацкой зъ поляками «Повѣствованія лѣтописная о малоросійскихъ и иныхъ отчасти поведеніях ъсобранная и зде описанная»; Величковій концепції «первісної шляхетності» та чинникам творення барокових образів української шляхти. |
|
Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії, або історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії / Ж.-Б. Шерер ; пер. з фр. В. В. Коптілов. – Київ : Укр. письменник, 1994. – 311 с.
Праця французького історика XVIII століття – перший західноєвропейський твір, цілком присвячений історії України. Зі сторінок книги промовляє щира симпатія автора до України, захоплення героїчною боротьбою козаків за волю. Попри помилки, упередження, схиляння перед потужністю імперії, проти якої боролись козаки, перед культом Катерини II, узагальнення Ж.-Б. Шерера звучать цілком по-сучасному: «Цей народ, пам’ять якого повна спогадів про предків, скинув із себе ярмо, – і саме цього не хочуть йому пробачити». |
Підготувала У. І. Безпалько,
лютий 2020 р., 9 джерел