Наукова бібліотека ТНПУ — ФЕНОМЕНАЛЬНИЙ УЧЕНИЙ ІЗ ВЕЛЕСНЕВА

До 150-річчя від дня народження

ФЕНОМЕНАЛЬНИЙ УЧЕНИЙ ІЗ ВЕЛЕСНЕВА

9 травня 1871 року, 150 років тому, народився український учений-академік, фольклорист, етнограф, славіст, редактор, видавець, перекладач, літературознавець, мовознавець, громадський діяч ГНАТЮК ВОЛОДИМИР СИН МИХАЙЛА

ЗАЧАРОВАНИЙ ФОЛЬКЛОРОМ ТА ЕТНОГРАФІЄЮ

СЛОВ’ЯНСЬКОГО СВІТУ

Майбутнього титана думки та праці В.Гнатюка подарувала світові Тернопільщина – сім’я сільського дяка з с.Велеснів, що розташоване на берегах річки Коропець, притоки Дністра. Мати і батько виховували Володимира у релігійному дусі, в любові до усної народної творчості і книжки. Назва села походить від старослов’янського бога Велеса, покровителя скотарства, торгівлі та народної поезії. Охрестили Володимира, що означає «володіти миром чи світом», в церкві Перенесення мощей св. Миколая 1864 року збудування. Є щось в елементах біографії вченого сокровенне, що визначило напрямки його діяльності та творчості – фольклористика, етнографія слов’янського світу.

Освіту майбутній учений-славіст здобував у Велеснівській однокласній школі (1879), Бучацькій народній школі, нижчій гімназії, вищій Станіславській гімназії (нині Івано-Франківськ), на філософському факультеті Львівського університету (з 1894), де його викладачем був славнозвісний учений Михайло Грушевський. Навчаючисьу Бучачі, велеснянин занотував понад 500 перлин народної творчості. Першим народним оповідачем була рідна ненька, з уст котрої син записав 30 пісень, від батька - розповідь про ткацтво. У 1896 році надрукував своє дослідження «Лірники: Лірницькі пісні, молитви, слова, звістки і таке інше про лірників повіту Бучацького».

Збирав народну творчість і побував свого часу в справах у Тернополі, Велесневі, Коропці, Пужниках, Яблуневі, Рукомиші, Жизномирі, Григорові…Був знаний і у Станіславі (нині Івано-Франківськ), Ужгороді…

Дійсний член НТШ з 1898 року. Працював ученим секретарем НТШ поруч із його головою М.Грушевським, який саме Гнатюкові запропонував цю посаду. Готував і провів ювілеї І.Франка (1898, 25-річчя діяльності) та М.Грушевського (1904, 10-річчя праці). Був одним із організаторів і редакторів «Літературно-наукового вісника» (від 1898), засновником, редактором і відповідальним секретарем «Українсько-руської видавничої спілки» у Львові (1898).

У природі нічого не має непередбачуваного. У 2 половині ХІХ століття зустрілися у столиці Галичини М.Грушевський, І.Франко і В.Гнатюк, котрі своїм аналітичним мисленням узагальнили, упорядкували філософські, історично-культурні набутки українського народу. Каменяр зазначив, що Гнатюкові з наших попередніх дослідників фольклору «не дорівнював ні один».

Титан думки та праці В.Гнатюк зібрав і видав багатожанровий український фольклор і етнографію: збірки «Коломийки» (3 тт), «Гаївки», «Колядки і щедрівки» (2 тт), «Українські народні байки» (2 тт), «Народні оповідання про опришків», «Галицько-руські народні легенди» (2 тт), «Знадоби до української демонології» (3 тт), «Похоронні звичаї та обряди», «Українська народна словесність», «Гуцульське мистецтво в Косові», «Кушнірство у Галичині», «Ткацтво у Східній Галичині», «Народна пожива і спосіб її приправи в Східній Галичині» та ін.

За збірку «Народні оповідання про опришків» (1910) Російська Академія в 1913 р. відзначила українця Гнатюка премією імені видатного українського філолога, славіста, археолога та етнографа Олександра Котляревського.

Фольклорні записи академіка В.Гнатюка (з 1924) глибоко наукові, точні у фонетиці, лексиці, мають наукове значення для вивчення північно-західних діалектів української мови. Код нації закладений у народних оповідачах, котрі з покоління у покоління передавали народні перлини -- мамину казку, пісню, колядку, щедрівку, гаївку, легенду, приповідку…Знавців народної творчості знаходив і шанував дослідник В.Гнатюк, вписавши їхні імена в історію рідної культури й мистецтва.

НАЙБІЛЬША ЗАСЛУГА – ДОСЛІДЖЕННЯ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ УКРАЇНЦІВ УГОРСЬКОЇ РУСІ

Дослідник Гнатюк здійснив у 1895 -1903 роках з другом О.Роздольським 6 експедицій на землі так званої Угорської Русі, нині територія Закарпаття і Східної Словаччини (Пряшівщина). Побував також у Румунії (Банат), Сербії, Хорватії, Югославії (Бачка).Він відгукнувся на заклик М.Драгоманова звернути увагу на життя українців за кордоном, які відрізані від Галичини.1897 р. видав першу книжку 6-томника «Етнографічні матеріали з Угорської Русі» (1897-1911), де було опубліковано понад 837 творів народної прози, 587 пісень та Керестурське весілля. Дослідник відкрив Закарпатську Україну для українського громадянства та української науки, «зібрав найважливіші дані до роз’яснення спірного питання про українсько-словацьку межу і взагалі про розселення закарпатських українців та їх взаємини з сусідніми народами». Праця отримала найвищу оцінку самих українців, що проживали на цій землі: «..Ви були першим чоловіком, який звернув увагу наших північних братів на ці порозкидані та забуті колонії великого народу, вже сотки літ одрізані від свого пня» (Ілля Крайцар).

Світ побачили і наукові розвідки «Руські оселі в Бачці» (1898), «Русини Пряшівської єпархії та їх говори», «Словаки чи русини?»(1901), «Русини в Угорщині» (1899).»Словацький опришок Яношік в народній поезії» тощо.Праці вченого дали можливість усвідомити про необхідність воз’єднання всіх українських земель.

Проводити записи допомагала й дружина Олена (з дому Матківська), з котрою одружився 15 листопада 1894 року.

Вчений із Пряшева (Словаччина) Микола Мушинка у 1967 р в Карловому університеті захистив дисертацію «В.Гнатюк –дослідник фольклору Закарпаття», яку згодом розширив записами В.Гнатюка у Словаччині та Югославії. Згодом він також видав монографію «В.Гнатюк і його діяльність у галузі фольклористики, літературознавства та мовознавства» (1987), а також «Бібліографію друкованих праць В.Гнатюка».

Фольклорист, етнограф, учений із Велеснева є автором 1400 назв різних досліджень. Він підняв українську фольклористику до рівня європейської науки.

СИЛУ ДУХУ ЧЕРПАВ У ТВОРАХ Т.ШЕВЧЕНКА

Перу В.Гнатюка належать статті «Заборона Шевченкових вечорниць в Косові» (1901), «Проект бібліотеки в родиннім селі Т.Шевченка» (1902), «В справі пам’ятника Т.Шевченка в Києві» (1905). Він рецензував видання повістей Шевченка (т.2.К.,1901), «Поезії» (Львів, 1902).Галичанин також писав про переклади творів Кобзаря чеською та російською мовами. Він працював за принципом: «народу без поезії і без творчості нема».

ДБАВ ПРО РОЗКВІТ УКРАЇНОЗНАВСТВА

Учений В.Гнатюк редагував твори українських і зарубіжних письменників, видавав їх у Львові, а також перекладав українською мовою з шведської (Густава Гаерштама), польської (Владислава Олихневича), болгарської (Петка Тодорова), російської (Льва Толстого, М.Горького) тощо.

Гуцульщина та Криворівня, садиба о.О.Волянського були своєрідною Меккою, де зустрічалися, обмінювалися думками відомі українці І.Франко, М.Грушевський, М.Коцюбинський, В.Шухевич, І.Крип’якевич, Л.Гарматій та ін. Вчений дружив із Лесею Українкою, Б.Лепким, М.Лисенком, В.Стефаником, Ф.Колессою, А.Чайковським тощо.

З 1916 року був головою Етнографічної комісії НТШ, членом ВУАН (з 1924), редактором видань НТШ (бл. 60 томів Етнографічного збірника та Матеріалів для української етнології й «Літературно-наукового вісника»).Член наукових товариств Чехії, Австрії, Німеччини, Швеції.

Методика дослідження вченого В.Гнатюка мала великий вплив на фольклористику всього слов’янського світу. Він дружив із вченими багатьох країн. 1902 був обраний членом Російської Академії наук, що на той час було престижною подією.

В.Гнатюк привертав увагу світу до української справи проти утисків українців у сусідніх країнах, боровся за вживання української мови на з’їздах науковців у Києві (1899), Харкові (1902), Катеринославі (1905).

Він домігся написання М.Коцюбинським славнозвісних «Тіней забутих предків», «Камінної душі» Г.Хоткевичем, відкриття в Красноїлі (1910) Гуцульського театру Хоткевича тощо. Його подвижницька праця спонукала до дальшого розвитку фольклористики, етнографії, літературознавства, публіцистики, видавництва, перекладацької діяльності, мовознавства багатьох діячів слов’янського світу.

НАПРАЦЮВАННЯ В ЛІТЕРАТЕРАТУРОЗНАВСТВІ

ТА МОВОЗНАВСТВІ

Як літературознавець досліджував давню українську літературу Закарпаття та Галичини. Досліджував і видавав твори І.Котляревського, Марка Вовчка, П.Куліша, Лесі Українки, М.Коцюбинського тощо. Автор біографічних нарисів про С.Руданського, Л.Глібова, І.Котляревського, Марка Вовчка, Е.Золя, В.Ягича та ін. Видав переважно зі своїми передмовами понад 140 книжок.

Мовознавець В.Гнатюк досліджував українську лексикологію, ономастику, етимологію, діалектологію, етимологію Карпатського регіону. Його багатотомна праця «Етнографічні матеріали з Угорської Русі» поклала основи для вивчення українських говірок. Підготував до друку «Словник українських закарпатських говорів» (понад 30 тисяч слів).

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ

Перший професійний науковець-українець Володимир Гнатюк у Західній Україні, «феноменальний щасливий збирач усякого етнографічного матеріалу» (за І.Франком) пішов засвіти 6 жовтня 1926 року у місті Лева, похований на Личаківському цвинтарі поруч сина Стефана, близько І.Вагилевича, М.Шашкевича, І.Франка, Д.Лукіяновича.

У рідному Велесневі діє музей (1968), його іменем названо ТДПУ (19 листопада 1997), відкрито пам’ятники у Велесневі (1971, скульптор Л.Біганич, арх.В.Блюсюк) й Тернополі (8 жовтня 1999, ск. В.Мельник).Освячено 2 пам’ятні таблиці у фойє музею у Велесневі (1968, ск. Б.Романець) та на будинку школи (1991, ск. Б.Рудий).

До 125-річчя від дня народження В.Гнатюка тернопільський художник Б.Ткачик намалював портрет ученого і вручив його землякам.