«Співець краси, природи і людини»
(до120-річчя від дня народження Олександра Довженка –
українського письменника, кінорежисера,
кінодраматурга, класика світового кінематографу)

«Слов'янство поки що дало світові в
кінематографі одного великого митця,
мислителя і поета — Олександра Довженка».
Чарлі Чаплін

  Олександр Довженко – засновник української школи кінематографії, письменник, художник, класик світового кіномистецтва, якого називають Гомером ХХ століття. Він вчителював, був дипломатом, ставив фільми, писав літературні твори, вчив молодих митців кіно. Віддана й щира любов до своєї землі, своєї батьківщини, свого роду й народу, добре, чуйне, мудре ставлення до всього живого – ось ті орієнтири, що показують невмирущість і одвічну магію його творчості. Довженко опоетизовував світ і намагався життям своїм не порушувати природну красу і гармонію, а примножувати її де б то не було і яким би то не було чином.

  Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянській родині на Чернігівщині, в мальовничому містечку Сосниця. Дитинство його проходило серед казкової природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедій і свят своїх земляків. Пізніше цей побачений, почутий, пережитий у дитинстві світ знайде своє втілення у довженківських фільмах, що золотими літерами впишуться у скарбницю світового кіно. У Сосниці Сашко, як звали його рідні, здобуває початкову освіту. З сімнадцяти років він – студент Глухівського учительського інституту, закінчивши який у 1914 році, отримує направлення до Житомира. Вчителювання його тривало до літа 1917 року й включало в себе природознавство й гімнастику, географію й фізику, історію й малювання. Згодом він переїздить на роботу до Києва. Тут він вчителює і вчиться в Київському комерційному інституті на економічному факультеті. Коли ж у Києві відкрилася Академія мистецтв, Довженко стає її слухачем.
  У буремне лихоліття 1918 – 1920 років Довженко на службі у Червоній Армії. Після визволення Києва від польських інтервентів працює в губернському управлінні народної освіти завідуючим відділом мистецтва. Так тривало до липня 1921 року, коли його, за наказом Наркомату закордонних справ УРСР, було зараховано співробітником цього поважного відомства і направлено на роботу за кордон – спочатку до консульства у Варшаву, а згодом у Берлін. Там він продовжує малювати й студіювати малярство.
  У 1923 році О. Довженко повертається в Україну. Доля заносить його до Харкова, на той час столиці України, де він влаштовується на роботу в газету «Вісті», працюючи там карикатуристом та художником-ілюстратором.
  На тридцять третьому році життя О. Довженка круто змінюється. Він приїжджає до Одеси, де починає працювати режисером на кіностудії. Першою пробою став фільм «Ягідка кохання», що мав комедійний характер, але Олександр Петрович ніколи не зараховував його до свого творчого доробку. Точкою відліку свого кінематографічного життя він справедливо розпочинав зі стрічки «Сумка дипкур’єра», в якій окрім всього ще знявся і в ролі кочегара.
  Мрією О. Довженка було національне кіно, наближення його естетики до народного мистецтва. У 1928 році він за сто днів знімає фільм «Звенигора» – історію українського народу від сивої давнини до сучасності. «Картину я не зробив, а проспівав, як птах», – казав митець. Наступною роботою О. Довженка стає стрічка «Арсенал», а ще через рік, у 1930 р., на екрани виходить неперевершений шедевр світової кінокласики – «Земля». Цей фільм – гімн життю – було названо серед двадцяти кращих кінострічок усіх часів і народів. Фільм, у якому О. Довженко звернувся до трьох одвічних загальнолюдських тем: життя і смерть, людина і земля, старе і нове – уже знімався на Київській кінофабриці, яку тільки розпочали будувати. В цей час на її території Довженко і закладає свій знаменитий сад. Відносною творчою невдачею можна вважати стрічку «Іван», у якій відбилися творчі шукання автора по відтворенню нового змісту життя.
  На початку 1933 року залишає Київську кінофабрику і переїздить до Москви. Згодом разом з дружиною Ю. Солнцевою та письменником О. Фадєєвим вирушає на Далекий Схід для створення сценарію про східні рубежі країни. Результатом творчого відрядження став фільм «Аероград». Напередодні війни працює над фільмом «Щорс», з основною темою – народ у війні. За цю роботу митець був удостоєний Державної премії СРСР.
  З початком війни змінюється і життя О. Довженка. Він добровольцем іде на фронт захищати рідну землю. Працює в газетах «Красная Армия», «Красная звезда», «Известия». Пише серію оповідань. У 1943 році на екрани виходить документальний фільм «За нашу Радянську Україну». У травні 1945 року з’являється ще одна стрічка «Перемога на Правобережній Україні». Після війни О. Довженко знімає документальний фільм про Вірменію «Рідна країна», у 1949 році – стрічку «Мічурін».
  На початку п’ятдесятих років великий режисер в основному займається педагогічною та викладацькою роботою в Інституті кінематографії. Пише сценарії та кіноповісті: «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна».
  Сповнений творчих планів, О. Довженко раптово помирає 25 листопада 1956 року. Йому йшов шістдесят третій рік... Уже після його смерті виходить вибране О. П. Довженка, дознімаються дружиною Ю. Солнцевою «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна». У 1959 році за сценарій фільму «Поема про море» О. П. Довженку посмертно присуджується Ленінська премія.

Бібліографічний огляд літератури 

	Довженко, О. П.  Зачарована Десна : вибрані твори / О. П. Довженко. – К. : Веселка, 1973. – 151 с. – (Шкільна б-ка).   До збірника, крім кіноповісті «Зачарована весна» та оповідань, увійшли публіцистичні статті та уривки з промов, лекцій, щоденників і записних книжок Олександра Довженка. Він був не тільки видатним українським письменником і кінорежисером, він був великим громадянином і філософом-естетиком нашого часу.
	Довженко, О. П.  Незабутнє (1941–1943) : оповідання / О. П. Довженко. – К. : Дніпро, 1980. – 191 с.   В збірник увійшли оповідання О. П. Довженка періоду Великої Вітчизняної війни, які розповідають про мужність і героїзм радянських людей у боротьбі з фашизмом.
	Довженко, О. П.  Повість полум'яних літ : повісті, оповідання, публіцистика / О. П. Довженко. – К. : Молодь, 1984. – 368 с. – (Б-ка художніх творів для молоді "Джерело").   У повістях («Повість полум'яних літ», «Україна в огні»), оповіданнях («Стій, смерть, зупинись!», «Відступник», «На колючому дроті», «Незабутнє», «Ніч перед боєм», «Перемога», «Мати», «Тризна», «Воля до життя») та публіцистичних творах видатного українського кінорежисера та письменника відтворено героїчну боротьбу радянського народу проти німецько-фашистських загарбників.
	Довженко, О. П.  Сторінки щоденника : (1941–1956) / О. П. Довженко. – К. : Вид-во гуманіт. літ., 2004. – 384 с.   Це найбільш повне видання щоденників відомого українського кінорежисера і письменника Олександра Петровича Довженка. Зі сторінок «Щоденника» постає значною мірою невідомий широкому читацькому загалові Довженко, без хрестоматійного глянцю, з стражденною людською душею.
	Довженко, О. П.  Україна в огні : кіноповість, щоденник / О. П. Довженко. – К. : Радянський письменник, 1990. – 416 с.   До цієї книги ввійшли кіноповість «Україна в огні», у свій час розкритикована, засуджена й заборонена до постановки й друку Сталіним, а також «Щоденник» (1941–1956) геніального кінорежисера, видатного письменника і мислителя Олександра Довженка. Це є не лише пам’яткою мемуарної літератури, а й справжнім документом епохи.
	Бабишкін, О. К.  Олександр Довженко – публіцист : літературно-критичний нарис / О. К. Бабишкін. – К. : Рад. письменник, 1989. – 198 с.   Автор розглядає багатогранну творчість Олександра Довженка – художника, письменника, кінематографіста, автора статей і нарисів – під кутом зору його публіцистичних зацікавлень підкреслює єдність його ідейно-естетичних принципів, що виявилися при творенні як суто публіцистичних праць і документальних стрічок, так і художніх фільмів, повістей, оповідань.
	Білодід, І. К.  Мова творів Олександра Довженка : збірник "Зачарована Десна" / І. К. Білодід ; відп. ред. Л. А. Булаховський. – К. : АН УРСР, 1959. – 94 с.   У цій книзі розкрито мовні засоби індивідуалізації образів, сатиричне, гумористичне, іронічне слово, народно-розмовні і пісенні конструкції, характер мовних засобів діалогу і монологу творчості Олександра Довженка.   Мова творів Довженка – це помітне явище української літературної мови, свідчення її розквіту і збагачення в умовах радянської дійсності.
	Поляруш, О. Є.  Олександр Довженко і фольклор / О. Є. Поляруш. – К. : Вища школа, 1988. – 176 с.   У монографії розглянуто питання формування самобутнього таланту О. Довженка, особливості зв’язків його творчості із народним мистецтвом. Розкрито вплив навколишнього середовища на світогляд художника. А також проаналізовано, якою мірою особливості художнього мислення творців фольклору сприяли появі монументальних художніх образів.
	Семенчук, І. Р.  Життєпис Олександра Довженка / І. Р. Семенчук. – К. : Молодь, 1991. – 224 с.   В основу книги покладено роздуми про життєпис Олександра Довженка – його дитинство, юність, фронтову біографію і нелегкі, часом драматичні післявоєнні роки. Автор використав невідомі щоденникові записи О. П. Довженка, нові дослідницькі матеріали.
	Степанишин, Б. І.  Дивосвіт Олександра Довженка : до 100-річчя від дня народження : літературно-критичний нарис / Б. І. Степанишин. – К. : Просвіта, 1994. – 56 с.   Нарис відкриває вікно у дивовижний світ творчості геніального кіномитця, чудового українського письменника Олександра Довженка.   У цій книзі подане нове бачення постаті митця, переслідуваного сатрапівським сталінським режимом. Це є суттєвим доповненням до вітчизняної довженкіани.
	" Я син свого часу..." : штрихи до літературно-мистецького портрета О. Довженка : навчальний посібник-хрестоматія / упоряд. творів і передм. Г. Семенюка. – К. : [б. в.], 2003. – 212 с.   У книзі подано аналіз духовної спадщини О. Довженка, уривки з його художніх творів та щоденникові записи, критичні праці Ю. Лавріненка та І. Кошелівця, спогади українського письменника О. Підсухи, які  розкривають непересічний талант і трагізм життєвої і творчої долі письменника.

Підготувала Бадовська О. Г.