У культурі кожного народу, серед її великих творців, є митці, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Такою особистістю безумовно є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина — одна з найбільших вершин людського генія. З цим іменем сьогодні на планеті ідентифікується Україна та українці.

В дні перемог і в дні поразок,
В щасливі дні , і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Крізь глум юрби і суєту,

Ні, не в минуле, а в майбутнє,
До тебе я, Тарасе йду.

Леонід Глібов – народний байкар
(до 190-річчя від дня народження)

    Розквіт жанру байкарства в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Івановича Глібова. Це ім’я відоме кожному українцеві. Воно стоїть в одному ряду із іменами відомих у всьому світі: Езопа, Лафонтена, Крилова. Саме як байкар Глібов здобув широке визнання в українській літературі. Він виставляв на посміховисько одвічні суспільні біди, надаючи їм українського забарвлення. Жива, багата мова, легкість діалогів та дотепність байок зробили їх популярними серед дітей і дорослих.

16 лютого 2017 року на географічному факультеті відбулася студентська конференція на тему “Географічні полюси Землі: історія підкорення”, присвячена річницям з дня підкорення Північного та Південного географічних полюсів Землі. Куратором конференції, що вже традиційно, став доцент кафедри географії та методики її навчання М. В. Потокій.

 Лесь Курбас – фундатор українського театру
(130 років від дня народження українського режисера, актора, теоретика театру, драматурга, публіциста, перекладача)

    Він мав яскраві фізичні дані, артистичну зовнішність – екстравагантно вдягнений, стрункий, вродливий, з великими одухотвореними очима, гучним баритоном, імпульсивними рухами. На сцені створював яскраві, екзотичні образи, неповторні індивідуальності. Усі, хто знав і бачив Курбаса-актора, відзначали його інтелігентність, інтелектуальність, надзвичайні темперамент і емоційність, що були результатом майстерності.

"Завжди один, бо завжди проти течії..."

( до 120-річниці від дня народження Євгена Маланюка (1897-1968) - українського письменника, поета, культуролога-енциклопедиста, літературного критика, сотника Армії УНР,

лідера “Празької поетичної школи”).

    Головними мотивами творчості Є. Маланюка є втрачена батьківщина і розбите особисте життя. Мотив «втраченої батьківщини» поет розвиває у багатьох своїх віршах, аналізуючи причини та наслідки цієї втрати. Другий ґрунтується на особистісних почуттях поета, що випливають із мотивів розлуки з рідним краєм. Для стилю Є. Маланюка характерне протиставлення протилежних властивостей якогось явища задля досягнення більшої точності й виразності провідного мотиву.

Педагог чистого серця –

до 60-річчя від дня народження Степанюк Алли Василівни, доктора педагогічних наук, професора кафедри біології та методики навчання природничих дисциплін ТНПУ ім. В. Гнатюка

   Степанюк (Богайчук) Алла Василівна – доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри (з 1990 донині).
   Народилася 4 грудня 1956 року в м. Скалат Підволочиського району Тернопільської області в сім'ї вчителів. Протягом 1974–1979 рр. навчалась на природничому факультеті Тернопільського державного педагогічного інституту, який закінчила з відзнакою. У 1979–1982 рр. працювала в ЗОШ №16 м. Тернополя на посадах вихователя групи продовженого дня, вчителя біології та хімії. Водночас працювала на кафедрі педагогіки Тернопільського державного педагогічного інституту. У 1982–1985 рр. навчалась в аспірантурі при Українському науково-дослідному інституті педагогіки (м. Київ) в лабораторії дидактики. У 1985 р. захистила кандидатську дисертацію на тему: “Дидактичні умови озброєння школярів загальними методами наукового пізнання (5–7 класи загальноосвітньої школи)” зі спеціальності теорія і історія педагогіки.